ВИХОВАТЕЛІ:

-    Ласяк Наталія Львівна - спеціаліст першої категорії

-    Макар Олеся Богданівна - спеціаліст першої категорії

  ПОМІЧНИК ВИХОВАТЕЛЯ:

-     Білянська Оксана Василівна

 ГРУПА «СОНЕЧКО»  - МОЛОДШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

Другий напрямок — сприйняття однолітка (соціальна горизонталь). Раніше орієнтована тільки на дорослого, дитина «відкриває» для себе однолітка в якості об’єкта взаємодії, як ділового та ігрового партнера (виділяє людей що його оточують, ідентифікує себе з ними, прагне до спілкування і співпраці). Зазвичай одноліток викликає у нього цілий комплекс почуттів: непідробний емоційно-дослідницький інтерес, радість, збентеження і таке інше. Звичайно, взаємодія трирічної дитини з однолітком тільки починає складатися, вона досить нетривала і виникає епізодично. Спочатку це відбувається в процесі спільних предметно-ігрових дій, а до кінця молодшого дошкільного віку - ігрових.

     Комунікативна діяльність дитини відрізняється активністю і прагненням діяти не тільки «поруч», але «разом» з однолітком. Серед використовуваних комунікативних засобів майже в рівній мірі представлені немовні (екпресивно-жестові, мімічні) і мовні засоби. Співвідношення немовних і словесних засобів спілкування значною мірою індивідуальне, залежить від рівня розвитку мови і мовної активності дитини. У промові дітей в процесі ділового співробітництва переважають висловлювання, в яких фіксується зміст виконаної дії (дитина повідомляє партнеру, що він зробив). 
     З гострої потреби дитини бути дорослим і неможливості це здійснити реально народжується нова ведуча діяльність, в якій дитина задовольняє свої соціальні потреби (у співпраці з дорослим і з іншими дітьми) у рольовій грі. Це стає можливим в результаті освоєння особливої ігрової техніки. Техніка гри полягає в різних рівнях заміщення, якими поступово опановує дитина:

— Предметні (поряд з реальними предметами дитина використовує предмети — заступники);

— Позиційні (соціальні), коли позиція «Я» заміщається позицією «Хтось, інший». Дитина діє від імені іншої особи, з позиції прийнятої ролі.

— Ситуативні (в результаті стійкої рольової поведінки відбувається заміщення реальної ситуації ситуацією уявною). Дитина діє в уявному плані .

    У трирічної дитини в грі зазвичай домінує предметний зміст (головне — одягати, годувати, укладати ляльку спати, тобто здійснювати з нею предметні дії), то ближче до чотирьох років сенсом гри стає відтворення материнського дбайливого ставлення до ляльки як до дитини, тобто соціальний зміст. Таким чином у молодшому дошкільному віці відбувається розвиток соціальної спрямованості ігрових дій дитини. Він бере на себе перші ролі — близьких дорослих і відтворює в грі модель ставлення дорослих до дитини. Але ще дуже привабливими залишаються і перетворення в тварин, що з’являється в ранньому дитинстві і, по суті, ще позбавлене соціального змісту. Діти передають не відносини між ними (на відміну від казкових персонажів, поведінка яких побудована на соціальних відносинах), а лише зовнішні ознаки, характерні рухи (зайчик стрибає, ведмідь ходить перевальцем і т.і.).

    В якості основного ігрового партнера в цьому віці виступає лялька (партнер, який не має своєї ігрової програми). Ставлення до ляльки не у всіх дітей однакове. В одних сенс гри має виражений предметний характер (лялька — красива, особлива іграшка). У інших — проглядається зародження справжньої ролі (мами), коли лялька стає заступником немовляти. У цьому випадку в ігровій поведінці дитини мають місце звернення до ляльки як до дитини, дії, що виражають ніжне, ласкаве ставлення до неї (заглядання в очі, усмішка,дотики, поцілунки і т.д.). Треба відзначити, що у частини дітей вже в цьому віці виявляється прагнення грати «за двох», тобто створювати ігрову програму ляльці. Лялька-дитина як би веде діалог з мамою. Це, безумовно, для молодшого віку є гарним показником.

   По мірі виникнення у дитини інтересу до однолітка як до об’єкта взаємодії й усвідомлення себе в якості суб’єкта діяльності розвиваються і їх спільні ігри, формується ігрове партнерство. Але в цьому віці їх взаємодія дуже нетривала, виникає стихійно, без попереднього плану. Діти вчаться узгоджувати свої дії, повідомляючи (інформуючи партнера), про зміст своїх дій. Увага до партнера спостерігається у трирічних дітей далеко не завжди, але до чотирьох років вона стає стійкою.

   Саме в процесі предметно-ігрових дій дітьми набувається перший досвід взаємодії, освоюються засоби комунікативної поведінки. У початкових формах ігрового партнерства створюються особливі умови для оволодіння комунікативною функцією мови, складаються перші форми словесної регуляції діяльності і довільності, розвивається уява.